Насчет архива — это не критично, я просто только сейчас заметил, что это действительно «лента». Этого вполне достаточно, спасибо, кстати, за удобную регистрацию через лицокнигу. Надеюсь не увидеть, правда, на своей фб-странице новости с инбука внезапно.
Главная строка даже на самом Вкурсе хромает — поэтому есть опасность, что если (в будущем) я выключу базовую, то могу что-то все же пропустить, т.к. в главную попадает далеко не самый качественный и информативный контент. Но в любом случае вам стоить избавить читателя от любительской поэзии.
И еще — архив новотей на инбук предусмотрен? Потому что две страницы «свежих» новостей все же мало.
По сути, Депардье и Бардо ничем не отличаются от Надежды Бабкиной и Николая Расторгуева зазывающих narod на митинг Кургиняна. Только вот масштабы другие, тарифы другие и целевая аудитория другая. Все эти люди — бл*ди, конечно, но не то чтобы сильно хуже мусоров.
На самом деле, профессиональный лицедей имеет не больше моральных обязательств перед окружающими его людьми, чем профессиональный программист, дворник или водитель катка.
До тех пор, пока в каждой засвеченной медиаперсоне будут искать моральный ориентир и авторитет — у вас будут бенюки и кобзоны в парламентах и ксюши собчак в оппозиции.
Жуткий фильм, с какой стороны к нему не подойти. Уж извините. Если вернутся к теме Валерия Пузика Кінотеатр ДОК, то в тексте ему самое место где-то возле «Штольни». Нет, конечно, фильм классом повыше, но его место именно там.
1. Перше питання, яке у мене виникає в зв’язку з блоґо-істерикою з приводу французького лицедія… ну от гаразд, а якщо завтра Ален Делон (який не п’є одеколон) попросить громадянство (для прикладу) Румунії, ви теж розведете вереск?
Людина не схотіла платити грабіжницькі податки і змінила громадянство, ну як вас це *бе? Може ви чекали що він прийме громадянство України, з її до 42% Єдиного соцвнеску, прогресивними 17% податку на доходи фізичних осіб і 20% ПДВ? Цей хлопець схожий на *банько?
2. Друге. Дві цитати від представників бидлоеліти:
Олександр Брехунець Бригинець: Кремль усиновив скупого Жирара! У Франції є свої «тушки».
Дітолюбивий депутат Уколов: Справжній український патріот в своєму житті має керуватись принципом: якщо любиш свою країну – плати.
Ну ви зрозуміли. Хочеш довести як ти любиш Україну, дай бабла депутату на Феофанію. Дай бабла сука. І побільше. А краще все бабло. От скупе падло, дай бабла депутату дітей любити!
3. Взагалі, ця історія з Депардьє в Україні відмінний маркер. Я розумію чому дупкобіль у французів. Цих ледарів-соціалістів поводили пикою по підлозі. Я розумію чому дупкобіль у російських лібералів. Місцеві Путінські лоялісти влаштували таке радісне гуляння з приводу міграції цього іноземця до Північного Мордору, що у внутрішнього поросятки Петра московського офісного клерка ледь не заглух трансцендентний тракторець.
Але до чого тут хохли? Чому вони пишуть стільки дописів, викладають свої на**й нікому не цікаві думки, засуджують щось, закликають до чогось… Чому? Ця людина ніяк не пов’язана з Україною. Він не громадянин України. Він не платив в Україні податки. Єдиний ефемерний зв’язок цього актора з нашою державою – дружба з сім’єю Ющенко і міфічні плани зіграти Тараса Бульбу. Все.
Але ж ДУПКОБІЛЬ юанету очевидний.
Думаю француз задів внутрішній стрижень провінційного хохляцього лівацтва. Кожен хохол, кожна хохлушка, кожне хохленя з хохлопенсіонером, хохлобюджетником, хохловчителем, хохлолікалем й хохломусором є носієм одного ключового переконання.
Це символ віри Хохлостану. Перша стаття конституції Хохляцької Радянської Соціалістичної Республіки (ХРСР). Його національна ідея. Його modus operandi з тотемом і табу в одному флаконі. Це основа основа місцевого хохлотеізму. Основна заповідь.
Ось вона: якщо ми всім селом вирішили забрати корову у Васі – це справедливо.
Хохли дійсно певні, що якщо вони зібрались і щось вирішили за іншого – той має це виконати.
Звідси і страх перед зброєю (ми прийдемо за коровою, а він в нас зі шмайсера!) і любов до мусорні (бач який жлоб, може ще пи**и дати, треба щоб менти могли заламувати жлобів коли ми забираємо корову!).
Але ж раптово з’являється Депардьє. Він не хитрує користуючись абсолютно легальними засобами зберігання коштів (для прикладу відкрити власну акторську агенцію з цікавим податковим режимом, що буде оплачувати його побут, як представницькі витрати). Він не просить виключень. Не клянчить.
Він просто уходить від них. Всім зрозуміло, що гублять тут тільки жадібні соціалісти. Всім зрозуміло, що громадянство Франції ніяк не відображалось на його доходах. Всім зрозуміло, що Депардьє не обвинуватиш ні у вивозі народних капіталів, ні у закритті робочих місць, ні у знищенні національного виробника. Він актор, лицедій, самозайнятий. Йому платять виключно за те, він комусь подобається.
І тут ліві французи, які поголовно є українофобами, знаходять підтримку на**й їм не потрібних хохлоблоґґерів та свідомих опозиційних хохлодепутатів.
Як так не давати нам бабки? Як так ти можеш заробляти і без нас? Як так можеш поїхати і нічого ми тобі не зробимо?
ДУПКОБІЛЬ. БОЙКОТ. ДАЙ ГРОШЕЙ УКОЛОВУ СКУПЕРДЯЙ, УКОЛОВ ЛЮБИТЬ ДІТЕЙ!!11АДІНАДІНАДІН
Тысячи украинских быдлоблоггеров постят гневные посты о Депардье, украинские депутаты называют его «тушкой»… интересно, какое вам-то дело до этого инцидента?
Еще хотел заметить сугубо по тексту — «Штольня» — это не «треш-комедия-ужасы». «Треш-комедия-ужасы» — это , это , это "" наконец. «Штольня» же — это грубый, безвкусный набор самых мерзких и дешевых штампов, умноженных на обязательную «отечественность» и слишком высокое мнение режиссера о своих возможностях. Существует множество примеров, когда при минимальном бюджете, чуть ли до 1к долларов, можно снять качественный хоррор. Режиссер же «Штольни» предпочел учится на собственных ошибках, об этом я уже писал как-то
«Що саме головне не тільки біля свого дому, місця роботи, а й трошки далі, щоб і іншим було легше.»
Есть такое понятие, как зона комфорта.
«У каждого человека существует зона комфорта, независимо от того, где он находится. Даже у бомжа есть такая зона, она ограничивается его коробкой из-под холодильника. Автор полагает, что на разницу в уровне жизни зона комфорта граждан влияет гораздо больше, чем богатство страны.
У человека, который живет в Европе, зона комфорта распространяется дальше, чем его квартира: она захватывает его лестничную площадку, его дворик, его улицу, его квартал. Его центр города. (Окраины европейских городов при этом так же ужасны, как и наши: панельное жилье везде довольно жуткое и французский шахтерский городок мало чем отличается от донецких унылых окраин.)
В России традиционно зона комфорта заканчивается у человека его входной дверью. Обивка, которую он сделал себе на дверь, еще будет входить в зону комфорта, а вот сантиметр от порога уже нет. Человеку все равно, что там: страшная масляная краска, велосипед или какой-то пятидесятого года сундук, выставленный соседями»
У Шапиро, кстати, есть еще «Беsпорно» и совсем свежий «Днепр», кроме того, вряд ли из-за внутренних рефлексий (и еще более вряд-ли из-за гонорара)в его фильмах постоянно мелькают широко известные Бондарчук, Горянский, Горбунов. Шапиро снимает, как выразился мой друг, «кино для големов и про големов», но его незаурядность — вещь очевидная.
А Лозница «Счастье мое» снимал отчасти на украинские деньги.
Вообще, вы сами своим постом ответили на свой вопрос. Вы назавали достаточное количество фамилий, чтобы считать, что авторское кино в Украине — есть. А что касается, массового кинематографа, то это все равно что сокрушатся по поводу того, что массы заедают свое ежедневное пиво не икрой, а сухариками со вкусом икры. Массовое кино вообще интернационально, я испытываю одинаковые чувства от просмотра фильмов с Стетхэмом и, скажем, Гошей Куценко, я думаю, что «фильмопроизводство» — вещь пока не актуальная для страны, экономику которой лихорадит.
Что касается господдержки — если ты Михалков руки из жопы, то тебе и господдержка не поможет. «Бресткая крепость» уделала обе части «Утомленных солнцем-2» по сборам и прокату, по рейтингу на IMDb, да и по качеству. У нас же в кабинетах госкино сидят люди с таким же устройством головного мозга, что и в ФФУ — заплывшие нафталином, боящиеся и не понимающие перемен, готовые выделить денег разве что на очередную патриотическую шароварщину, на которую потом будут сгонять учеников старших классов общеобразовательных школ.
И еще — архив новотей на инбук предусмотрен? Потому что две страницы «свежих» новостей все же мало.
По сути, Депардье и Бардо ничем не отличаются от Надежды Бабкиной и Николая Расторгуева зазывающих narod на митинг Кургиняна. Только вот масштабы другие, тарифы другие и целевая аудитория другая. Все эти люди — бл*ди, конечно, но не то чтобы сильно хуже мусоров.
На самом деле, профессиональный лицедей имеет не больше моральных обязательств перед окружающими его людьми, чем профессиональный программист, дворник или водитель катка.
До тех пор, пока в каждой засвеченной медиаперсоне будут искать моральный ориентир и авторитет — у вас будут бенюки и кобзоны в парламентах и ксюши собчак в оппозиции.
То есть всегда.
«Быть приличным художником — это все равно что быть опытным поэтом».
Ну вот сказал как отрезал дед.
1. Перше питання, яке у мене виникає в зв’язку з блоґо-істерикою з приводу французького лицедія… ну от гаразд, а якщо завтра Ален Делон (який не п’є одеколон) попросить громадянство (для прикладу) Румунії, ви теж розведете вереск?
Людина не схотіла платити грабіжницькі податки і змінила громадянство, ну як вас це *бе? Може ви чекали що він прийме громадянство України, з її до 42% Єдиного соцвнеску, прогресивними 17% податку на доходи фізичних осіб і 20% ПДВ? Цей хлопець схожий на *банько?
2. Друге. Дві цитати від представників бидлоеліти:
Олександр Брехунець Бригинець: Кремль усиновив скупого Жирара! У Франції є свої «тушки».
Дітолюбивий депутат Уколов: Справжній український патріот в своєму житті має керуватись принципом: якщо любиш свою країну – плати.
Ну ви зрозуміли. Хочеш довести як ти любиш Україну, дай бабла депутату на Феофанію. Дай бабла сука. І побільше. А краще все бабло. От скупе падло, дай бабла депутату дітей любити!
3. Взагалі, ця історія з Депардьє в Україні відмінний маркер. Я розумію чому дупкобіль у французів. Цих ледарів-соціалістів поводили пикою по підлозі. Я розумію чому дупкобіль у російських лібералів. Місцеві Путінські лоялісти влаштували таке радісне гуляння з приводу міграції цього іноземця до Північного Мордору, що у внутрішнього поросятки Петра московського офісного клерка ледь не заглух трансцендентний тракторець.
Але до чого тут хохли? Чому вони пишуть стільки дописів, викладають свої на**й нікому не цікаві думки, засуджують щось, закликають до чогось… Чому? Ця людина ніяк не пов’язана з Україною. Він не громадянин України. Він не платив в Україні податки. Єдиний ефемерний зв’язок цього актора з нашою державою – дружба з сім’єю Ющенко і міфічні плани зіграти Тараса Бульбу. Все.
Але ж ДУПКОБІЛЬ юанету очевидний.
Думаю француз задів внутрішній стрижень провінційного хохляцього лівацтва. Кожен хохол, кожна хохлушка, кожне хохленя з хохлопенсіонером, хохлобюджетником, хохловчителем, хохлолікалем й хохломусором є носієм одного ключового переконання.
Це символ віри Хохлостану. Перша стаття конституції Хохляцької Радянської Соціалістичної Республіки (ХРСР). Його національна ідея. Його modus operandi з тотемом і табу в одному флаконі. Це основа основа місцевого хохлотеізму. Основна заповідь.
Ось вона: якщо ми всім селом вирішили забрати корову у Васі – це справедливо.
Хохли дійсно певні, що якщо вони зібрались і щось вирішили за іншого – той має це виконати.
Звідси і страх перед зброєю (ми прийдемо за коровою, а він в нас зі шмайсера!) і любов до мусорні (бач який жлоб, може ще пи**и дати, треба щоб менти могли заламувати жлобів коли ми забираємо корову!).
Але ж раптово з’являється Депардьє. Він не хитрує користуючись абсолютно легальними засобами зберігання коштів (для прикладу відкрити власну акторську агенцію з цікавим податковим режимом, що буде оплачувати його побут, як представницькі витрати). Він не просить виключень. Не клянчить.
Він просто уходить від них. Всім зрозуміло, що гублять тут тільки жадібні соціалісти. Всім зрозуміло, що громадянство Франції ніяк не відображалось на його доходах. Всім зрозуміло, що Депардьє не обвинуватиш ні у вивозі народних капіталів, ні у закритті робочих місць, ні у знищенні національного виробника. Він актор, лицедій, самозайнятий. Йому платять виключно за те, він комусь подобається.
І тут ліві французи, які поголовно є українофобами, знаходять підтримку на**й їм не потрібних хохлоблоґґерів та свідомих опозиційних хохлодепутатів.
Як так не давати нам бабки? Як так ти можеш заробляти і без нас? Як так можеш поїхати і нічого ми тобі не зробимо?
ДУПКОБІЛЬ. БОЙКОТ. ДАЙ ГРОШЕЙ УКОЛОВУ СКУПЕРДЯЙ, УКОЛОВ ЛЮБИТЬ ДІТЕЙ!!11АДІНАДІНАДІН
Тысячи украинских быдлоблоггеров постят гневные посты о Депардье, украинские депутаты называют его «тушкой»… интересно, какое вам-то дело до этого инцидента?
Пфф.
Есть такое понятие, как зона комфорта.
«У каждого человека существует зона комфорта, независимо от того, где он находится. Даже у бомжа есть такая зона, она ограничивается его коробкой из-под холодильника. Автор полагает, что на разницу в уровне жизни зона комфорта граждан влияет гораздо больше, чем богатство страны.
У человека, который живет в Европе, зона комфорта распространяется дальше, чем его квартира: она захватывает его лестничную площадку, его дворик, его улицу, его квартал. Его центр города. (Окраины европейских городов при этом так же ужасны, как и наши: панельное жилье везде довольно жуткое и французский шахтерский городок мало чем отличается от донецких унылых окраин.)
В России традиционно зона комфорта заканчивается у человека его входной дверью. Обивка, которую он сделал себе на дверь, еще будет входить в зону комфорта, а вот сантиметр от порога уже нет. Человеку все равно, что там: страшная масляная краска, велосипед или какой-то пятидесятого года сундук, выставленный соседями»
А Лозница «Счастье мое» снимал отчасти на украинские деньги.
Вообще, вы сами своим постом ответили на свой вопрос. Вы назавали достаточное количество фамилий, чтобы считать, что авторское кино в Украине — есть. А что касается, массового кинематографа, то это все равно что сокрушатся по поводу того, что массы заедают свое ежедневное пиво не икрой, а сухариками со вкусом икры. Массовое кино вообще интернационально, я испытываю одинаковые чувства от просмотра фильмов с Стетхэмом и, скажем, Гошей Куценко, я думаю, что «фильмопроизводство» — вещь пока не актуальная для страны, экономику которой лихорадит.
Что касается господдержки — если ты Михалков руки из жопы, то тебе и господдержка не поможет. «Бресткая крепость» уделала обе части «Утомленных солнцем-2» по сборам и прокату, по рейтингу на IMDb, да и по качеству. У нас же в кабинетах госкино сидят люди с таким же устройством головного мозга, что и в ФФУ — заплывшие нафталином, боящиеся и не понимающие перемен, готовые выделить денег разве что на очередную патриотическую шароварщину, на которую потом будут сгонять учеников старших классов общеобразовательных школ.
С чего это в СССР культура по «залишковому принципу»?